Спеціальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №46 «Краплинка»

         Що таке зловживання щодо дітей

(засідання круглих столів для батьків)

        Існування насильства в суспільстві – це значною мірою наслідок так званого «традиційного виховання», коли агресивна поведінка розглядається як єдиний спосіб розв’язання існуючих проблем. За так званого «традиційного виховання» соціалізацію хлопчиків спрямовано не стільки на захист, скільки на прояв агресії щодо оточуючих у критичних ситуаціях. Дівчаток учать в аналогічних випадках терпіти та пристосовуватися. Проте, слід пам’ятати: згідно з документами. Ухваленими ООН і ратифікованими нашою країною, «жодна людина, яка перебуває вдома або поза будинком, не повинна піддаватися побиттю, погрозам, приниженням або іншим способам впливу, що призводять до емоційних або фізичних ушкоджень». Термін «домашнє насильство» є досить розпливчастим. Під домашнім насильством ми розумі темо поодиноку або повторювану дію одного із членів родини, спрямовану на збереження влади та контролю над близькою людиною. Зважаючи на таке визначення, зрозуміло, що існують різни форми насильства: фізичне, сексуальне, емоційне та словесне, психологічне, економічне.  Багато людей вважають, що погане поводження з дітьми має лише фізичні прояви. Насправді зловживання щодо дітей уключають:

• Фізичні зловживання.
• Фізичну занедбаність (недогляд).
• Сексуальні кривдження.
• Порушення емоційних стосунків (неправильне поводження з дітьми у царині емоцій).

Дія, що спричиняє шкоду або дозволяє зловживанню статися (а не міра самого пошкодження), є підставою для втручання. Батько або опікун може почати завдавати незначні пошкодження, а через певний час спричинити більш серйозну шкоду. Фізичні пошкодження, занедбаність, погане харчування значно легше зафіксувати, ніж менш помітні пошкодження внаслідок порушень емоційної сфери або сексуальних кривджень. Проте всі форми поганого поводження, що ставлять під загрозу або порушують фізичне й емоційне здоров’я дитини та її розвиток, вимагають уваги до себе. Найчастіше доводиться стикатися із проявами та наслідками фізичного насильства. Це відбувається тому, що інші види насильства складніше ідентифікувати не тільки жертвам, але й фахівцям, тоді як видимі наслідки фізичного насильства (синці та інші сліди побоїв) змушують оточуючих цікавитися подіями, що відбуваються в родині.

Фізичні зловживання

Фізичним зловживанням може вважатися будь-яка дія, наслідком якої стало невипадкове фізичне пошкодження. Фізичні пошкодження найчастіше спричиняються надмірно суворими або невиправданими тілесними покараннями. Це зазвичай трапляється, коли батьки знервовані чи розгнівані та б’ють, трясуть або штурхають дитину. Навмисна обдумана дія (наприклад, викручування суглобів, різання, штовхання, завдання опіків тощо) також уключається до категорії поганого поводження з дітьми.

Ознаки фізичних зловживань. Ці ознаки зауважуються для того, щоб відрізнити випадкові пошкодження від результатів можливих фізичних зловживань.

Місце пошкоджень. Найголовніше місце для завдання пошкоджень – задня частина тіла. Такі пошкодження складають найбільший відсоток від установлених фізичних зловживань. Пошкодження від останніх звичайно не розташовуються на підборіддях, ліктях чи колінах.

Поведінкові ознаки. Можливим свідченням про фізичні зловживання можуть бути такі різновиди поведінки:

• Батьки чи опікуни не поспішають звертатися за допомогою для дитини або «не можуть» знайти відповідну допомогу.
• Дитина, з одного боку, надмірно пасивна, догідлива чи налякана, або, з іншого боку, надмірно агресивна  чи схильна до фізичного насильства.
• Дитина або батьки чи опікун намагаються приховати пошкодження (дитина носить багато одягу, особливо якщо спекотно, часто відсутня у садочку).

Типи пошкоджень. Синці, опіки, садини, подряпини, пошкодження голови, синдром «струшеної дитини», внутрішні пошкодження, переломи.

Фізична занедбаність

Занедбаність головним чином є наслідком неправильного поводження батьків чи опікунів із дитиною за обставин, які завдають шкоди здоров’ю чи благополуччю дитини. Визначаються два різновиди фізичної занедбаності:

1)явна занедбаність – нездатність батьків чи опікуна захистити дитину від недоїдання або медично діагностовано невроджену нездатність досягати успіхів. Це передбачає

2) загальна – нездатність батька чи опікуна забезпечити необхідним харчуванням, одягом, житлом, медичною допомогою чи наглядом, якщо дитині не було заподіяно фізичної шкоди.

Діти, які опиняються в таких умовах, можуть бути особливо вразливими стосовно нещасних випадків, пошкоджень або злочинів.

Ознаки занедбаності. Запідозрити занедбаність можна, якщо наявні такі ознаки:

• відсутня медична допомога або допомога дантиста;
• дитина завжди сонна та голодна;
• дитина завжди брудна, не вміє дотримуватися особистої гігієни або вдягнена неадекватно стосовно погодних умов.

Сексуальні кривдження

Це дії або сексуальні домагання та сексуальна експлуатація неповнолітніх. Сексуальні кривдження супроводжуються широким спектром форм поведінки й можуть складатися з багатьох дій чи актів упродовж тривалого відрізку часу, наполегливого домагання або поодиноких інцидентів. Сексуальна експлуатація включає дії або поведінку, спрямовані н використання дітей для порнографічних зображень і сприяння проституції серед неповнолітніх.

Ознаки сексуальних зловживань:

• Дитина розповідає про сексуальні дії другу, однолітку, матері, дорослому, якому довіряє. Розповідь може бути прямою чи непрямою. Нормально, що дитина, яка зазнала цих зловживань, розповідає про це не одразу.
• Дитина носить подерту або заплямовану білизну.
• Усвідомлення, що дитяче пошкодження не є наслідком хвороби дитини, тут важливе знання попередніх чи теперішніх пошкоджень.
• Відсутнє пояснення пошкодження.

Поведінкові ознаки у молодших дітей:

• енурез;
• порушення апетиту;
• страхи або фобії;
• скутість;
• невластива поведінка, напр.,смоктання пальця;
• нездатність до концентрації;
• порушення сну.

Емоційно хибна поведінка

Так як і фізичні пошкодження залишають сліди і нівечать дитину, емоційно хибна поведінка також може калічити й інвалід узувати дитину емоційно, поведінково та інтелектуально.  Словесні нападки (наприклад, крики, погрози, звинувачення, сарказм), непередбачувані відповіді, тривалий негативний настрій, постійні сімейні розлади, спілкування за допомогою записок,дитина використовується як «поле бою» у сімейних конфліктах, батьки не беруть до уваги можливість розвитку їх дитини.

Емоційна депривація – це страждання дітей, коли їхні батьки не забезпечують їм нормального досвіду формування почуттів бути любимими, бажаними, почуття безпеки та самостійності, коли батьки не помічають своїх дітей.

     Ні для кого не секрет, що дитина може зіткнутися з насильницькими діями в будь-який час і в багатьох ситуаціях: у школі, у дитячому садочку, у громадському транспорті. 

  Навіть родина не є винятком, незважаючи на те, що саме родина зобов'язана забезпечити своїй дитині безпеку для нормального розвитку.

      За даними наукових досліджень, насильство в тій чи іншій формі спостерігається в кожній четвертій родині. Близько 30% від загального числа навмисних вбивств відбувається в сім'ї. Половина всіх злочинів, пов'язаних з побутовими мотивами (ревнощі, алкоголізм, хуліганство), передують тривалим сімейним конфліктам.

     Дослідження не змогли виявити особистісні особливості батьків, схильних до жорстокого поводження з дітьми. Єдиний факт, який вдалося встановити, полягає в тому, що багато дорослих, які демонстрували жорстокість у поводженні з дітьми, самі в дитинстві піддавалися подібному ставленню.

     Немає однозначного пояснення, чому жорстока поведінка передається з покоління в покоління. Один з можливих механізмів цього - відтворення батьківських рольових моделей, з якими дитина стикалася в дитинстві.     Інший механізм формується при спробі одного з батьків, який в дитинстві страждав від жорстокості, спілкуватися з дитиною протилежним (по відношенню до власних батьків) способом. І в цьому випадку батько орієнтується не на конкретну дитину з його особливостями і потребами, а на свої уявлення про те, як треба його виховувати, що приводить (коли дитина не відповідає цим уявленням) до спроб втиснути його насильно в певні рамки. Іноді батьки, що пережили в родині жорстокість, схильні витісняти і пригнічувати нормальні негативні емоції, що можуть виникнути у взаємодії з дітьми. Накопичення таких переживань у певних умовах може приводити до малоконтрольованих спалахів агресії на адресу дитини.

     10% дітей, які пережили насильство у подібних родинах, гинуть, у решти розвиваються фізичні і психічні відхилення. Діти, які зазнали жорстокого поводження, часто відстають в зростанні, масі або в тому й іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їх однокласники.

     У таких дітей часто спостерігаються «погані звички»: смоктання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Постраждалі від насильства діти рано долучаються до вживання алкоголю і наркотиків, легко стають учасниками кримінальних акцій. Колишні жертви перетворюються на гвалтівників, і відбувається процес відтворення жорстокості.

     Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів. А чи захищає закон жертви насильства та чи стримує насильників?

     Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічною вадами.

     У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

     У психологічній площині – це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства – страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні. Насильство має спільні елементи:

  - завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;

  - пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;

  - присутній елемент послаблення здатності до захисту.

     Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

     Нині, коли громадськість в Україні починає усвідомлювати людські права та свободи, коли прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї», цей злочин нарешті став помітним для суспільства. Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.  Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.

Елементи насильства в сім'ї

 Витоки насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім'ї, особливо над дітьми.

     Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної або емоційної образи. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства:

      Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

      Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

      Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

      Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).   

 Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

      Отже, дитина потребує соціально-правового захисту. Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

 Як же захистити дитину? Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань? Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

 Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

  1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім'ї.

  2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.

  3. Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

     Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та працівників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сферах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомлення людиною своїх прав.

Наслідки домашнього насильства для дітей

  Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

     Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

 Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

 Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

  - у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

  - за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

  - за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

  - за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

     Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

         ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ

      Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

     Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою - дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя.

     Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

     Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.

     Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова - „ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе.

     Емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею. На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

     Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм?

     У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

     Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.

     Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.

     На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

     Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини.

Правовий захист від насильства над дітьми в сім'ї

       Організація Об‘єднаних Націй прийняла низку документів – декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН «Про викорінення насильства по відношенню до жінок» , до якої приєдналася і Україна, вказується, що насильства можна віднести таке:

  • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім’ї, включаючи побиття, сексуальне примушування по відношенню до дівчат у сім’ї, насильство, що пов‘язане з посагом, зґвалтування жінки чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні дії, які завдають шкоди жінці, а також позашлюбне насильство та насильство, що пов’язане з експлуатацією;

  • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;

  • фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.

      Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

  - Декларація прав людини, 1948 р.;

  - Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.;

  - Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;

  - Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.;

  - Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;

  - Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, 1966 р.;

  - Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.;

  - Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;

  - Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.;

  - Загальна декларація прав людини, 1984 р.;

  - Конвенція про права дитини, 1989 р.;

  - Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.;

  - Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.;

  - Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995р.

      На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.

     Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'язках в шлюбі та сім'ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки (ст.57).

     Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків.

     Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

     Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

  1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

  2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

  3. Жорстоке поводження з дитиною.

  4. Алкоголізм або наркоманія батьків.

  5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

  6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:

  - служба у справах сім'ї, молоді та спорту;

  - кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

  - органи опіки і піклування;

  - кризові центри;

  - органи виконавчої влади,

  - органи місцевого самоврядування, і інші державні органи,

  Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.

     У випадку, якщо повідомлення підтверджуються, до винних осіб вживаються такі заходи:

  1. Винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї ( виноситься у разі трьох і більше випадків віктимної поведінки і вручається під розпис);

  2. Взяття на профілактичний облік, осіб схильних до вчинення насильства в сім'ї (беруть тих, кому винесено офіційне попередження, на рік);

  3. Винесення захисного припису. Ним особі, стосовно якої він винесений, забороняється вчиняти певну дію. Обмеження встановлюється на 30 днів.

  Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КУпАП.

     15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї».

     7 червня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису» (ст. 173.2 КУпАП).

     З вищевикладеного можна зробити висновок, що у сучасного людства є тяжкий гріх – це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту. 250 млн. існують лише за рахунок важкої праці, крадіжок. 30 млн. дітей від 6 до 11 років не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб вмирає до 5 млн. дітей, з них 3,5 млн. – від хвороб, які можна вилікувати. Поширилось використання дітей, від яких відмовились батьки, для трансплантації органів. Щоденно в Україні підлітки скоюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, пограбування, насилля, побої,неповнолітніх дітей в нашій країні – діти з різними хронічними захворюваннями.

     На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

     Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди.

Спеціальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №46 «Краплинка»

"Дивіться на нас

як на рівних!"

Мета: Ознайомити дітей з їх основними правами. Звернути увагу на права дітей-інвалідів. Формувати у дітей любов і повагу до людей з обмеженими можливостями. Виховувати чуйність та співчуття. Розвивати впевненість та позитивну самооцінку у дітей з вадами зору.

Корекційна робота: розвиток дрібної моторики, фіксація погляду.

Обладнання: Паперові серветки, ватман,  мультімедійна дошка, мультфільм «Цветик-семицветик», казка «Мишенятко-рятівник», презентація казки, маленькі паперові сердечка, відеоматеріали.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Вступне слово

Доброго всім дня і гарного настрою! Я рада сьогоднішній нашій зустрічі. Пропоную вам пограти в одну цікаву гру. В кожного із вас є паперова серветка. Візьміть її будь-ласка в руки і дійте за моєю інструкцією:

"Зігнути серветку навпіл, відірвати правий верхній куточок, зігнути ще раз, відірвати лівий нижній куточок, зігнути ще раз і прорвати будь-який край. Якщо ще вдається – зігнути і відірвати будь-який куточок."

Тепер розгорніть і подивимось, що у вас вийшло.

Висновок: у всіх – різні візерунки.

Вправа "Ми схожі – ми різні"

Отже, вам була дана однакова інструкція, але не дивлячись на це, у кожного утворився свій неповторний візерунок. Чому так вийшло?

Подивіться уважно один на одного. Розкажіть, що спільного і відмінного у кожного з вас ви помітили?   (Обговорюються відповіді дітей).

СПІЛЬНОГО У НАС БАГАТО ТА НЕ ТРЕБА ЗАБУВАТИ:

КОЖЕН МАЄ ОСОБЛИВЕ: МИ НЕ СХОЖІ – ЦЕ ВАЖЛИВО!

На жаль, є дітки, які не схожі на вас.

Ми всі маємо хвороби: у когось болить животик, в когось -  вушко, горло… Ви можете поламати  ніжку, ручку, але ви знаєте, ви просто упевнені, що незабаром ви одужаєте і будете здоровими. А люди-інваліди, на жаль, не можуть одужати  і змушені жити з своєю хворобою( вадою) усе життя. Ці дорослі чи дітки мають вади у своєму фізичному здоров'ї або невиліковні хвороби. Їх називають дітьми-інвалідами або дітьми з обмеженими можливостями, тому що вони справді у чомусь обмежені: хтось може мати вади слуху (людина погано чує або не чує зовсім); зору (людина погано бачить або не здатна бачити навколишнє), а хтось не може ходити…

• Як ви думаєте, чи важко таким дітям жити поряд з нами? Чому?
•  Що є спільного у вас із ними? (обговорюємо).

А ще ви схожі тим, що маєте однакові права:

(показ у вигляді слайдів на мультімедійній дошці права дітей)

1. Право на життя.
2. Право на освіту.
3. Право на турботу. Діти-інваліди мають право і потребують особливої турботи про їх фізичний та психологічний стан.
4. Право на дозвілля тощо.

Вправа "Як допомогти хлопчику"

 Після показу слайду про право дітей на дозвілля показуємо дітям ілюстрацію "Дитячі ігри" (на ігровий майданчик до дітей, що граються  м'ячем, під'їхав хлопчик в інвалідному візку зі своїм м'ячем).

Обговорюємо з дітьми побачене на картинці. Як можна допомогти всім у даній ситуації.

Завдання: підібрати спільні ігри, в які змогли б гратися усі діти разом ( різноманітні словесні ігри, ігри з м'ячем - "Влучи в ціль", "Ласкаві слова", «Назви одним словом», «Лото» тощо).

Вправа «Елемент чуйної бесіди»

•  Чи може хворий хлопчик або дівчинка стати тобі гарним другом? Чому?
• Подумайте, чи є у вашому будинку, дворі такі діти? Не забудьте з ними познайомитися і  затоваришувати.

"Не дивіться на вади мої –

Краще гляньте у душу мою.

Та послухайте дзвін-ручаї –

Я нічого від Вас не втаю."

Дійсно, діти-інваліди теж мають право на дозвілля і потребують ігор для відпочинку та розвитку. Саме тому вони закликають нас:"Дивіться на нас як на рівних – ми такі ж як і ви! Любіть нас і приймайте нас такими, якими ми є".

Показ слайдів «Відомі люди-інваліди та їх перемоги і досягнення»

Світова громадськість турбується про цих дітей. 3 грудня – Міжнародний день інвалідів, відзначається в усьому світі. Звичайно, Всесвітній День інваліда – це не свято. І в цей день ми хочемо  не нагадати таким людям зайвий раз про хвороби та вади, а спонукати їх до нових перемог та досягнень.

Іноді по телебаченню можна побачити діяльність таких людей, їх досягнення. Ніяка важка хвороба не ламає їх, не дивлячись на свої вади –  вони досягають певних висот і стають відомими у світі людьми. Адже Господь, забираючи в цих людей здоров'я, обов'язково дарує щось інше, більш дорожче. Як правило – це надзвичайно добре серце і неймовірний талант.

Для таких людей проводяться різноманітні конкурси, змагання. Думаю, ви всі чули про всесвітні і всеукраїнські параолімпійські ігри. Дивлячись їх, неможливо не захоплюватись мужністю цих людей.

• Леся Українка – письменниця  (туберкульоз кісток)
• Людвіг Ван Бетховен – композитор (вади слуху)
• О.Мересьєв – льотчик  (втратив нижні кінцівки) тощо.

Читання та показ у вигляді презентації казочки «Мишенятко-рятівник»

У великому й гарному лісі жило собі Мишенятко. Та от біда – не мало воно зовсім друзів…

Сміялися з нього всі звірята через те, що воно не таке, як всі інші. Глузували з того, що воно маленьке, сіреньке, має довгий хвостик, а найголовніше – Мишенятко мало поганий зір та носило окуляри.

Ви навіть уявити собі не можете, які жахливі прізвиська вигадували для нього щодня звірята – Лисенятко, Ведмедик, Білочка та Зайчик. А одного разу зробили навмисно для Мишенятка таку капость: вирили глибоку яму, прикрили її листям і покликали Мишенятка гратися. А Мишенятко через те, що з нього постійно глузували перестало носити окуляри і поклало їх у саму  дальню шухлядку. І тут, крокуючи лісовою стежиною і зрадівши, що його покликали гратися, воно не побачило глибокої ями і провалилося в неї та дуже забило лапку. А наступного дня звірята ще дужче сміялися з Мишенятка, бо той   ще й кульгав на забиту лапку.

І так Мишенятку стало боляче, що воно образилося і вирішило більше ніколи не виходити зі свого будиночку.

Одного теплого, сонячного дня велика сім’я  равликів вийшла на прогулянку. Попереду йшли мама з татом, а  за ними дітки – маленькі равлики. Самим останнім йшов равлик Чомусик. Його так звали тому, що його все цікавило: чому дерева мають зелені листочки, чому комашки  та пташки літають, а равлики повзають, та багато-багато іншого. Чомусик йшов останній і роздивлявся все навкруги. І раптом він побачив дуже красивого метелика, той кружляв над різнокольоровими квітами. Чомусик затримався, як йому здалося, на секундочку, задивившись на метелика. А коли підняв голівку, зрозумів, що відстав він мами, тата й братиків і сестричок. Загубився!!! А день вже підходив до кінця, навкруги вже сіріло. Чомусик заліз під зелений листочок і вирішив дочекатися, поки мама з татом знайдуть його.

До глибокої ночі сім’я равликів шукала свого маленького синочка, їм допомагали всі мешканці лісу. Та все було марно…Тато-равлик був засмучений, мама-равлик плакала.

І тут Лисенятко згадало про Мишенятка:

- Я знаю, хто нам допоможе – Мишенятко. В нього є окуляри, і тому він може дуже далеко і гарно бачити.

- Але ж ми його образили. – сумно сказала Білочка.

- Тоді вам потрібно попросити пробачення у Мишенятка. – сказала бабуся Сова.

Друзі-звірята, підійшовши до будиночка Мишенятка, почали його кликати:

- Мишенятко, вибач нас, будь ласка! Ми більше ніколи не будемо тебе

 ображати. Допоможи нам знайти маленького равлика за допомогою твоїх окулярів.

Мишенятко звичайно вибачило звіряток. Діставши свої окуляри та вдягнувши їх, Мишенятко вилізло на саме високе дерево і почало вдивлятися в різні сторони.

І раптом воно побачило, що з-за великим грибом тремтить зелений листочок, а під листочком Мишенятко розгледіло Чомусика.

- Я знайшов його! – радісно вигукнуло Мишенятко і вказало лапкою напрямок, де був Чомусик.

- Він за великим грибом-боровиком, під зеленим листочком.

Вся сім’я равликів та мешканці лісу були дуже раді, що нарешті знайшли маленького Чомусика.

Відтоді маленький равлик ніколи не відставав від батьків.  Мишенятку всі мешканці лісу були вдячні і називали його героєм-рятівником. Лисенятко, Ведмедик, Білочка та Зайченятко були надалі чемними і добрими та  раділи, що в них з’явився новий друг.

А Мишенятко дуже пишалося тим, що носить окуляри. І всі звірята хотіли бути схожими на нього.

Вправа "Послухай себе"

• Візьміть маленьке червоне сердечко. Покладіть його на праву долоньку, а потім - на своє серце. Прислухайтесь, про що воно вам говорить? Воно передає вашим долонькам своє тепло. І це тепло, тепло ваших сердець ми спробуємо подарувати тим дітям, які цього потребують.
• Для цього кожен з вас приклеїть маленьке серце на ватман, де намальоване велике серце.

Потім усі серця наклеюються на ватман.

Спеціальний дошкільний навчальний заклад №46 «Краплинка»

Насилля в дитячому садку.

 Шляхи запобігання

(групова консультація для педагогів у рамках програми «Профілактика насильства в освітньому середовищі»)

Не секрет, що витоки так званої «дідівщини» або знущання над іншими людьми, ведуть до дошкільного дитинства. Приблизно до 5 років, діти, які відвідують дошкільні установи, іноді проходять справжню школу виживання, яка включає у собі агресивну поведінку окремих дітей, бійки, ненормативну лексику, образи та прізвиська, шкоду і насильне відбирання іграшок і особистих речей, провокації, погрози і т.ін. Це може призвести до того, що на зміну достатньо доброзичливим стосункам між дітьми приходить напружений інтерес до ровесників, зосередження та ревниве спостереження за ними. При цьому успіхи ровесника іноді засмучують, ображають, а його помилки, навпаки, радують.

Саме в 5-річному віці діти можуть інтенсивно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та демонстративно підкреслювати власну перевагу. Гострота емоцій може набувати форм плачу, яскраво вираженої агресивності, образливості чи сором’язливості.

Потрібно відмітити, що подібне зустрічається. На щастя, не масово і характерне тільки для деяких дітей, які іноді можуть об’єднуватися в групки. Спочатку ситуації нападів можуть набувати форми провокацій, а потім трансформуватися у фізичне або психологічне насилля. Фізичне насильство включає в собі бійки, відбирання особистих речей, психологічне (моральне) – вигадування прізвиськ, глузування, залякування, ненормативна лексика, погрози, плітки, а також соціальне нехтування: бойкот, відчуження. Дівчатка більше схильні до вербальної агресії і соціального знехтування, хлопчики – до фізичного насильства.

Причинами дитячої агресії можуть бути:

1. Бажання самоствердитися (демонстрація свого лідерства).
2. Допустима поведінка (дитина проявляє агресію, яку вчасно не зупиняють, і це згодом стає дозволеним засобом розв’язання проблем у групі дітей).
3. Сім’я, в якій дитина піддається фізичному, вербальному, психологічному насильству, або ситуація, коли подібне насилля дитина спостерігає стосовно до когось із членів сім’ї. Сюди  також належить конфліктна сімейна ситуація – поява вітчима, мачухи, нового члена сім’ї або, навпаки, втрата близької людини, байдуже ставлення або гіперопіка дитини, підвищені вимоги, недружня сімейна атмосфера.
4. Девіантна поведінка оточуючих людей, вплив ЗМІ, які пропагують культ насилля, переповнюваність груп дитячого закладу, складні стосунки дитини з вихователями або з однолітками.

Ситуація насилля за своєю природою і своїми наслідками є травматичною. Оскільки виснажує всіх: і активних учасників (агресори), і пасивних (жертви, спостерігачі). У групі, де знущання і приниження трапляються часто, практично всі діти відрізняються підвищеною тривожністю, невпевненістю в собі, заниженою самооцінкою, проблемами у спілкуванні, ігровій та навчальній діяльності.

На жаль, достатньо типовими для життя ДНЗ стали педагогічна байдужість, ігнорування, невтручання дорослих. Часто дитяче насильство взагалі не розглядається як проблема. Багато педагогів обмежуються усними зауваженнями або силою свого авторитету просто придушують насильство.

Втручання дорослих у даному випадку необхідне, адже «агресор» почне сприймати подібну ситуацію як свою перемогу, а інші діти здобувають негативний досвід стосунків у колективі. Часто дорослі карають всіх учасників ситуації без ретельного розбору ситуації. У такому випадку дитина-жертва не розуміє, чому її карають на рівні з дитиною, яка її образила, відчуває несправедливість, образу, натомість діти-агресори святкують перемогу і, відчуваючи свою безкарність, ніби отримують своєрідний дозвіл і надалі так діяти.

Іноді самі вихователі можуть стати причиною дитячої агресії, оскільки насміхаються над дітьми, ображаючи їх словесно в присутності інших дітей, принижуючи їх гідність, грубо критикуючи їхню поведінку, почуття, думки, звинувачують в усіх проблемах. Все це форми психологічного і словесного насильства. Потрібно пам’ятати, що в колективі повинні домінувати цінності толерантності та не насилля.

Рекомендації педпрацівникам

Працювати над проблемою насилля необхідно від самих його проявів у дитячому колективі. По-перше, потрібно пояснити всім дітям правила дозволеної поведінки, також було б добре обговорити їх з дітьми, пояснити наслідки забороненої поведінки. Педагог повинен бути посередником між конфліктуючими сторонами, явно віддаючи перевагу дітям, які обрали ненасильницькі засоби розв’язання конфліктів. Потрібно звернути увагу на роботу з різними учасниками конфлікту по «гарячих слідах» -  пояснення, аналіз поведінки, рефлективне осмислення поведінки з дітьми, вибір спільної стратегії, яка спрямована на примирення, узгодження дій. Після цього вихователь має певний час здійснювати контроль за учасниками конфлікту.

Всі педагоги, персонал дитячого закладу мають бути взірцем правильної поведінки. Важливою є також робота з батьками на рівні проведення бесід, пояснень, рекомендацій та порад, консультацій (за допомогою психолога).

Таким чином, втручання педагогічного спрямування буде ефективне в разі узгодженої діяльності всіх суб’єктів і на всіх рівнях: навчального закладу в цілому, дитячої групи й на особистому рівні.

Спеціальний дошкільний навчальний заклад №46 «Краплинка»

Насильство в сім’ї. Шляхи запобігання

(групова консультація для батьків у рамках програми «Профілактика насильства в освітньому середовищі»)

Раніше нам так здавалося, що так званих благополучних сімей у нас значно більше, ніж сімей алкоголіків, ледарів та просто неосвічених людей з брутальною поведінкою, яким притаманне насильство щодо дітей. ми змалку засвоїли істину, що «сміття з дому виносити не можна», а це означало повне замовчування тих трагедій, які розгорталися за зачиненими сімейними дверима. Іноді ми чуємо: «Як це могло статися? Адже  цей хлопчик з благополучної сім’ї? «. А він з великою вірогідністю був свідком домашнього насильства – чи приниження, чи ігнорування чи навіть побиття матері, братика і т.ін. Може, і сам ставав жертвою насильства, не спроможний був захистити ні себе, ні матір, не міг ні з ким поговорити про свій біль.

Сьогодні ми вже добре знаємо про існування такого ганебного та досить, на жаль, поширено о явища, як насильство в сім’ї. В Україні навіть прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї».

За статистикою, 75% потерпілих від домашнього насильства в сім’ї є діти.

Відомий польський спеціаліст з попередження домашнього насилля Ліс Аларкон дав таке визначення насильства:

Насильство – це дії, що чинить (-ять) одна (або декілька) особа (осіб), які характеризуються такими ознаками: здійснюються свідомо і спрямовані на досягнення певної мети, завдають шкоди (фізичної, моральної, матеріальної тощо) іншій особі; порушують права і свободи людини; той, хто здійснює насилля, має значні переваги (адміністративні, фізичні, психологічні тощо), що робить неможливим ефективний захист жертви насилля.

Психологічне насильство:

• використання лайливих слів, крику, образ, які негативно впливають на самооцінку партнера;
• образливі жести або дії, примус до принизливих дій;
• прояв грубощів стосовно рідних або друзів партнера;
• завдання шкоди домашнім тваринам, до яких емоційно прив’язаний партнер (жертва);
• знищення, пошкодження або приховування особистих речей;
• груба критика вчинків, думок, почуттів;
• ставлення як до слуги;
• обмеження свободи дій і пересування;
• контроль і обмеження можливості спілкування з рідними або друзями, переслідування;
• погрози (фізичного насильства, розповісти про особисті справи, секрети тощо);
• ігнорування, нехтування дитини, відсутність доброзичливої атмосфери;
• втягування у з’ясування стосунків, шантаж;
• недостає задоволення потреб в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі;
• недостатнє забезпечення дитині необхідної підтримки, уваги, прихильності.

Вербальне або словесне насильство: здійснюється, коли докоряють за кожний вчинок, критикують особистість або принижують грубою лайкою. Емоційне насильство може здійснюватись без слів – за допомогою міміки, поз, поглядів.

Фізичне насильство: будь-яка насильницька поведінка, яка може проявитись у вигляді ляпасів, скубань, укусів, штовхань, ударів, подряпин, опіків, задушень, грубих хапань, відкидань убік або на підлогу, кидання предметів у жертву, позбавлення їжі або пиття тощо.

Сексуальне насильство: зазіхання на статеву недоторканість жертви.

Економічне насильство:

• позбавлення або обмеження можливості користуватися і розпоряджатися власними грошовими коштами;
• позбавлення можливості користуватися власним або спільним майном;
• завдання шкоди або знищення майна партнера (жертви).

Найбільш типовими наслідками такої ситуації стають такі скарги батьків чи педагогів на поведінку дітей:

• бійки;
• конфлікти з оточенням;
• низький рівень навчальної діяльності;
• замкнутість;
• підвищена агресивність;
• похмурий, сумний настрій;
• депресія;
• тривожність, страхи;
• нестійкість емоційної системи.

Жорстокість щодо дітей виникає з різних причин:

• якщо дорослі мають негативні моральні якості;
• якщо вони не задоволені своїм життям;
• як результат конфліктів у сім’ї;
• як психічне захворювання батьків та інших кривдників.

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

Постійний страх жертви

Брак позитивних почуттів

 Депресія

Обман як основа поведінки

Низька самооцінка

Агресивна поведінка

Насильницька модель існування сім’ї як норма

Шляхи запобігання

Коли дитина поводиться агресивно:

• з’ясуйте причину агресії;
• навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Традиційно ми привчаємо дітей стримувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину;
• установіть чіткі та незмінні межі поведінки, переконайтесь, що дитина розуміє: ворожі, агресивні дії неприпустимі ніколи;
• пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї:

• допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимсь із дорослих, сприяйте тому, аби вона не замикалась у собі;
• обговоріть ситуацію, її причини, можливі наслідки;
• допоможіть їй зрозуміти, що в тому, що батьки сваряться, немає її вини;
• якщо не впораєтесь самі – звертайтесь до психолога.

Спеціальний дошкільний навчальний  заклад (ясла-садок) №46 «Краплинка»

Дитина має право …

( розвивальне заняття для старших дошкільників)

Мета : дати дітям поняття про нормативну базу в галузі прав дитини, зокрема Конституцію України, Декларацію прав дитини, Конвенцію про права дитини, їхні основні положення. Вчити дітей самостійно робити висновки, аналізуючи різні ситуації, вчинки; навчати розумінню своїх прав, згідно з Декларацією прав дитини; формувати вміння відстоювати власну гідність. Розвивати логічне мислення, пам'ять, мову дітей. Виховувати толерантність, вчити поважати людей. Усвідомлення дітьми власної індивідуальності, рівності всіх дітей щодо прав та обов’язків.

Матеріали: ілюстрації - Конституція України, Декларація прав дитини, Конвенція про права дитини, ілюстрації з сюжетами казок, елементи костюмів для розігрування сценки, демонстраційний матеріал «Права дитини», музика «Звуки природи», диск з мультфільмами, квітка «Права дитини».

Тривалість заняття: 30 хвилин.

Хід заняття

Привітання

Вправа «Посмішка та іскорка доброти»

Діти, зігрійте свої долоні теплим диханням, від якого в них народиться маленька, яскрава іскорка, ніби сонячна краплина. Давайте подаруємо її всім, нехай зігріває серця. Подивимось один на одного, посміхаючись.

Вправа «Квітка права»

Зараз почнеться незвичайний урок

Про це повідомляє веселий дзвінок.

Вузлик не один сьогодні

Будемо в'язати,

В цьому залі нову тему

Будемо вивчати.

Тема хоч і непроста

Та для вас цікава.

Будуть в ній нові слова,

Буде і забава.

Разом будемо ми грати,

І права дітей вивчати.

— А чи знаєте ви діти, що ж таке «право»? (Відповіді дітей).

- Права дитини — це певні можливості, які треба вам, дітям, для того, щоб жити і дорослішати. Тобто те, що ви можете робити, і в чому вам не можуть відмовити для того, щоб подорослішати і вести повноцінне життя Але спочатку відгадайте із загадки.

Рано-вранці хто вас будить?

Ніжним променем голубить?

Заглядає у віконце

Тепле ніжне.....

(Діти відповідають – «сонце «).

Вірно, сонечко. Тепле, лагідне.

(На дошку прикріплюємо малюнок сонечка)

- Молодці! Давайте собі поаплодуємо. Дійсно, сонечко дарує життя кожній рослині, кожній тварині. Тож і рослини, і тварини мають право на життя. І людина має право на життя. А найголовніше – кожна дитина має право на життя. Ось в нашого сонечка з’явився перший промінчик.

 Прикріплюємо промінчик із записом «Право на життя»

Це дуже просто: я існую – значить маю право на життя. Ви існуєте – значить маєте право на життя.

- Ви запам’ятали? (Діти відповідають). Яке право ви маєте? (Діти відповідають).

- На землі здійснилося диво – народилася людина. Якою вона буде? Розумною чи не дуже, доброю чи злою, красивою чи ні – важко сказати. Але одне вже можна із впевненістю сказати: вона буде носити те ім’я, яким її назвуть. Дитина має право носити це ім’я все життя або з певних причин змінити його, і ніхто не повинен позбавляти її цього права. А в нашого сонечка ще один промінчик .

Прикріплюємо промінчик із записом «Право на ім’я »

 У вас такі чудові і гарні імена, тож пропоную гру: я читаю вірша, а ви, якщо почуєте ім’я дівчинки, плескаєте у долоні один раз, а якщо ім’я хлопчика – два рази. Давайте спробуємо: Марійка(діти плескають один раз), Сашко(діти плескають два рази). Молодці! Тепер слухайте уважно.

В залі нас зібралось багато,

Будемо швиденько всіх рахувати:

Оля, Вікуся, Ванюша і Ксюша,

Лєра і Даня, Сергійко, Софійка,

Іллюша, Аліса, Марійка, Богдан,

Альонка і Паша, Поліна і Саша,

Антоша, Крістіна, Дімочка, Костя,

Вова, Альоша, Лізочка,  Настя,

Веронічка, Женя, Аня,

Валік, Ігор і Денис,  

Ліана, Юля і Артемка.

Запам’ятай, на планеті Земля,

Ти маєш право носити ім’я

 Ім’я для людини наймиліше, найгарніше, найприємніше, ще багато най-най-най. Воно, як промінчик сонечка, що зігріває нас.

- А ще, так само як сонечко зігріває землю, нас зігріває батьківська любов. Любов дідуся і бабусі, і всієї родини. Але найдорожчі для нас люди – це мама і тато. І кожна дитина має право на любов і піклування.

Прикріплюємо промінчик із записом «Право на любов і піклування »

 Діти, ви  вже знаю право на життя, право на ім’я, право на любов і піклування. Але я трішки втомилася. А ви, діти ?

Якщо ви втомилася – треба відпочити. Бо кожна дитина має право на відпочинок та дозвілля.

Прикріплюємо промінчик із записом «Право на відпочинок та дозвілля».

 А відпочити я пропоную на морі.

Діти під музику лежать на килимку і слухають звуки природи «Море».

Молодці! Сідайте на місця. Повторимо права, які ми вже вивчили.

 У різні часи неоднаково дивилися на виховання і догляд за дітьми. Якщо повернутися 200 років назад то можна знайти такі факти: на дітей починають звертати увагу — шиють дитячий одяг, створюють дитячі іграшки, пишуть дитячі книги, дитячі пісні та музику. А хіба раніше діти не мали іграшок, запитаєте ви? Так, не мали. Дитина носила довгу сорочку, а коли виростала — одяг, як у дорослих. Іграшки зазвичай робили старші діти молодшим і для цього використовували будь що.

 Мені бабуся розповідала, що робила собі ляльки із ганчірок.

 Аж у 1959 році було прийнято Декларацію прав дитини. У 1989 році всі країни світу, в тому числі й наша Україна, підписала Конвенцію прав дитини.

- Що означають слова «декларація» та «конвенція»?

Декларація — це документ, у якому викладено важливі правила, обов’язки для всіх людей.

Декларація - це просто

Оголошення всіх прав.

Є права в дітей, звичайно,

Треба, щоб усяк їх знав.

Треба діткам всього світу

Не сваритись, а дружити.

І по правилах хороших,

По закону треба жити.

Конвенція — лат. слово, міжнародний договір з питань прав дитини. На основі Конвенції Україна у 1991 році прийняла Закон України про охорону дитинства.

— А про який основний закон, де записані всі права та обов’язки громадян України, ми не сказали? Це - Конституція України. (Демонструється  на книжковій виставці).

У кожної держави є один найголовніший закон — Конституція. Ось чому кожен народ хоче мати хорошу Конституцію. Бо від Конституції залежить щастя й доля нашого народу і кожної людини

- Погляньте на наше сонечко . Чи багато на ньому промінчиків ? Отже ми продовжимо вивчати права дітей.

Промінчик палає яскраво.

На щасливе дитинство — ми маємо право.

(Прикріплюємо промінчик із записом «Право на щасливе дитинство »)

Ось промінчик, що відкриє всім знання:

Мають діти наші право

На освіту й навчання.

(Прикріплюємо промінчик із записом «Право на освіту»)

Промінчик в руки беру

І кажу всім знову я:

Мають хлопці і дівчата

Право на здоров’я та повноцінне харчування .

(Прикріплюємо промінчик із записом «Право на здоров’я », «Право на повноцінне харчування»)

 Для того, щоб ви росли здоровими про вас дбають батьки, вчителі, медпрацівники. В разі необхідності вони вам надають допомогу. Право на медичну допомогу.

 Щоб ви росли здоровими, бігали, гралися, вчилися потрібно добре харчуватися. Постійне недоїдання веде до виснаження організму. Якщо не доїдати організм не буде рости, ви будете млявими, блідими, болітиме голова. Отже кожна дитина має право на повноцінне харчування.

- Подивіться, як гарно сяє наше сонечко. Чимало ми назвали прав дітей. Але ми назвали ще не всі права . Щоб краще їх запам’ятати вам допоможе ось ця пам’ятка. Подивіться, які права ми ще сьогодні не згадали ?

Вправа «Виклади пазли»

• Зараз трьом командам потрібно скласти пазли.
• Погляньте на ілюстрації, Чи відомі вам ці казки ? Хто з героїв цих казок порушує права, саме які ?

 З якої казки ілюстрація? (Українська народна казка «Колобок») Яке право не встиг використати Колобок у своєму житті ? (Усі мають право на відпочинок і дозвілля, право на життя)

Яке право порушується в казці «Маша та Ведмідь» ? (Право на життя).

- Подумайте та назвіть ви мені казки в яких порушуються права. Які саме казкові герої страждають від цього ?

 Неодмінно добро перемагає зло,а зло завжди є покараним.

Інсценівки

- Подивіться, як яскраво сяє своїм промінчиками наше сонечко. Як багато прав ми з вами вивчили. Ваші друзі приготувати для вас інсценівки. Будьте уважним. Хто з героїв порушує права дитини ?

«Ведмідь, Зайчик та Лисиця»

 Раз, два, три, чотири, п’ять,

Вийшов зайчик погулять.

Зайчик.

 У мене є смачна цукерка,

Є скакалка, є люстерко. (Показує)

Лисиця

Йди сюди, малюк вухатий!

Мусиш все мені віддати!

Та нащо тобі люстерко?

Це воно мені згодиться!

Я лісу красунечка – Лисичка!

(Відібрала Лисиця все у зайчика, Зайчик плаче, а Лисиця милується собою).

Ведмідь

Декларації, Лисице, та й Конвенції

Ти, звичайно, не читала.

Є такий закон на світі.

Це – серйозна дуже справа!

Ображать не маєш права

Слабших себе і малих!

Тож віддай все малюкові,

Бо такий закон для всіх!

- То хто в цьому випадку знає закон і право? Так, Ведмедик, а відтепер знатимуть і Зайчик, і Лисиця.

«Собачка, Кішка і Кошенята»

Собачка

 Добрий, день, кумасю Кішко,

Йди, посидимо хоч трішки.

 Кішка

 Ой, нема коли сидіти,

Он гуляють в мене діти!

(Кошенята граються м’ячем)

Кошенята

Кидай м ‘яч! Мерщій, лови!

Ось, дивись, раз, два, три

(кидає)

Ой! Мені не повезло.

Я розбив чуже вікно!

(Злякано присідає)

Собака

Зараз кошеня погане

Ремінцем я враз дістану.

Кішка

Не чіпай його, не смій!

Кошеня – синочок мій!

На дитя не слід кричати

І жорстоко так карати.

Тож вгамуйся в цю ж хвилину,

Не порушуй прав дитини!

 Як ви думаєте, чим закінчиться ця історія?

- Чи треба карати Кошеня?

- Хто винен, що так трапилось?

Вправа «Розкажи за малюнком»

• Діти, ось на столі лежать малюнки «Права дитини». Вам потрібно за малюнком,який візьмете, розказати як ви розумієте те, що на ньому зображено, і назвати право, яке має дитина.

         Вправа «Наші обов’язки»

- А чи мають ваші батьки право на повагу від дітей ?А чи повинні діти слухатись дорослих та допомагати їм ? Коли ви виростите то ваші права будуть вашими обов’язками.

Права нерозривно пов’язані з обов’язком . А що означає обов’язок ? Обов’язок – це те що ви повинні робити, щоб бути корисним собі та оточуючим. А які обов’язки є у вас, у дітей ?

1. Старанно вчитися

2. Берегти природу

3. Берегти майно дитячого садочка.

4. Гарно себе поводити.

5. Дотримуватись правил особистої гігієни

6. Дотримуватись правил дорожнього руху.

7. Слухатись батьків.

8. Не ображати молодших.

9. Виконувати обов’язки чергових.

(далі вислуховуються відповіді дітей)

Загадки-підказки «Мої обов’язки»

Перше, що вмію робити –

Це, звичайно, гарно …. (вчитись)

Щоб совість мене не мучила,

Я виконую …. (доручення)

Щоб в кімнаті було чисто,

Кожну річ ставлю на …. (місце)

В садочок я завжди встигаю,

Зранку сама я …. (одягаюсь)

Завжди  черевички чисті,

Бо умію їх … (помити)

Хоч малий я, та завзятий,

Люблю батькам … (допомагати).

- Про почуте на сьогоднішній годині спілкування розкажіть своїм старшим друзям, братикам, сестричкам. Пам’ятайте, що право і обов’язок нерозривно пов’язані. Якщо ви будете знати свої права, вміти ними користуватися, чесно виконувати свої обов’язки, ви виростите справжніми громадянами своєї держави, ніхто і ніколи вас не зможе скривдити.

Я маю право жити на землі,

Творити, дихати,учитись.

Примножувати багатства всі її,

Своєю Україною гордитись.

Я маю право на веселку й на весну,

На щедру осінь і на тепле літо.

На зиму так безмежно чарівну,

І на лани із стиглим житом.

На золотаве сонце в небесах,

Що щедро Україну зігріває,

На соловейка спів в гаях

І на любов батьків безмежну і безкраю.

Завершення

• До побачення,  мої любі! Ми обов’язково з вами ще зустрінемося та пограємося в наші веселі ігри.

Психоформула

Я – дитина хороша, ласкава.

Я привітна, гарна, славна,

Я здорова, не хворію,

Весні кольоровій радію.

Перегляд мультфільму

• Дорогі малята, а ось дивіться, залишився ще одна пелюстка з квіточки прав. Що на ній зображено? Як ви думаєте, що це за право?
• Це право на отримання інформації.  А як ви можете отримувати інформацію, з допомогою чого? (Відповіді дітей).
• І зараз ми з вами подивимося мультфільм!!!

КОНВЕНЦІЯ
про права дитини

{Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91}

{Додатково див. Факультативний протокол від 01.01.2000}

{Додатково див. СтатусКонвенції}

Офіційний переклад

Преамбула

Держави-учасниці цієї Конвенції,

вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання властивої гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі,

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статутісвою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі,

визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людинита в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,

нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людинипроголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,

впевнені в тому, що сім’ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,

визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння,

вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності,

беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права(зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права(зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження",

посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх("Пекінські правила")та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,

визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,

враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,

визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються,

погодились про нижченаведене:

Частина I

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Стаття 3

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Стаття 5

Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8

1. Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Стаття 9

1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого Державою-учасницею, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що настала через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така Держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Стаття 10

1. Відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 1 статті 9заява дитини чи її батьків на в'їзд у Державу-учасницю або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї повинна розглядатися Державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім'ї.

2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. 3 цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Стаття 11

1. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

2. 3 цією метою Держави-учасниці сприяють укладанню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.

Стаття 12

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 13

1. Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

2. Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб; або

b) для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), або здоров'я, або моралі населення.

Стаття 14

1. Держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті та релігії.

2. Держави-учасниці поважають права та обов'язки батьків і у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються.

3. Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 15

1. Держави-учасниці визнають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.

2. Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону та необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадського порядку (order public), охорони здоров'я і моралі населення або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 16

1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Стаття 17

Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. 3 цією метою Держави-учасниці:

а) сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному відношеннях та в дусі статті 29;

b) сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки, обміну та поширення такої інформації і матеріалів, що надходять із різних культурних, національних і міжнародних джерел;

с) сприяють виданню і розповсюдженню дитячої літератури;

d) сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи меншостей або до корінного населення;

е) сприяють розробці належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13і 18.

Стаття 18

1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

2. 3 метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ.

3. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.

Стаття 19

1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.

2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, "кафала" за ісламським правом, усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову.

Стаття 21

Держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, і вони:

а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні власті, які визначають згідно з застосовуваними законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і достовірна, що усиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;

b) визначають, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим;

с) забезпечують, щоб у випадку усиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі самі гарантії і норми, які застосовуються щодо усиновлення всередині країни;

d) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у випадку усиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод, пов'язаних з цією особою;

е) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод та намагаються на цій підставі забезпечити, щоб влаштування дитини в іншій країні здійснювали компетентні власті чи органи.

Стаття 22

1. Держави-учасниці вживають необхідних заходів, щоб забезпечити дитині, яка бажає одержати статус біженця або яка вважається біженцем, відповідно до застосовуваних міжнародним або внутрішнім правом і процедурами, як тій, що супроводжується, так і тій, що не супроводжується її батьками або будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та інших міжнародних документах з прав людини або гуманітарних документах, учасницями яких є зазначені держави.

2. 3 цією метою Держави-учасниці сприяють у випадках, коли вони вважають це за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних міжурядових або неурядових організацій, що співпрацюють з Організацією Об'єднаних Націй, щодо захисту такої дитини та надання їй допомоги у пошуку батьків чи інших членів сім'ї будь-якої дитини-біженця, з тим щоб одержати інформацію, необхідну для її возз'єднання зі своєю сім'єю. В тих випадках, коли батьки або інші члени сім'ї не можуть бути знайдені, цій дитині надається такий самий захист, як і будь-якій іншій дитині, через якісь причини тимчасово або постійно позбавленій сімейного оточення, як це передбачено в цій Конвенції.

Стаття 23

1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи, включаючи культурний і духовний розвиток дитини.

4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров'я, медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим щоб дозволити Державам-учасницям покращити свої можливості і знання, і розширити свій досвід в цій галузі. В зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 24

1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров'я.

2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема, вживають заходів щодо:

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров'я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги;

с) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступної технології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища;

d) надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

е) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров'я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини і запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;

f) розробки превентивних заходів з охорони здоров'я, керівництва для батьків та навчання і послуг з планування сім'ї.

3. Держави-учасниці вживають будь-яких ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей.

4. Держави-учасниці зобов'язані сприяти міжнародному співробітництву і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25

Держави-учасниці визнають права дитини, яка віддана компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, наданого дитині, і всіх інших умов, пов'язаних з таким піклуванням про дитину.

Стаття 26

1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.

2. Ці блага в міру необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені.

Стаття 27

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

2. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

3. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, Держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.

Стаття 28

1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;

b) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей;

е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції.

3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема, з метою сприяння ліквідації невігластва і неписьменності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 29

1. Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

а) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;

b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;

с) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;

d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;

е) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Жодна частина цієї статті або статті 28не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, щоб освіта, яку одержують в таких учбових закладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.

Стаття 30

У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.

Стаття 31

1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.

2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку.

Стаття 32

1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

2. Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення цієї статті. 3 цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема:

а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;

b) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;

с) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.

Стаття 33

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.

Стаття 34

Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;

b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

Стаття 35

Держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Стаття 36

Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Стаття 37

Держави-учасниці забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;

b) жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу;

с) гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв'язок із своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;

d) кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії.

Стаття 38

1. Держави-учасниці зобов'язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечувати їх додержання.

2. Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях.

3. Держави-учасниці утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15-річного віку, на службу до збройних сил. При вербуванні з числа осіб, які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, Держави-учасниці прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку.

4. Згідно з своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, Держави-учасниці зобов'язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.

Стаття 39

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 40

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.

2. 3 цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема, забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не була звинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;

b) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:

i) презумпцію невинності, поки її вина не буде доведена згідно із законом;

ii) негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;

iii) невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;

iv) свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини; вивчення показань свідків звинувачення або самостійно, або за допомогою інших осіб та забезпечення рівноправної участі свідків захисту та вивчення їх свідчень;

v) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом згідно із законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у цьому зв'язку заходів;

vi) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

vii) повна повага її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

3. Держави-учасниці прагнуть сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, звинувачуються чи визнаються винними в його порушенні, і зокрема:

а) встановленню мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство;

b) у випадку необхідності і бажаності вжиттю заходів щодо поводження з такими дітьми без використання судового розгляду за умов повного додержання прав людини і правових гарантій.

4. Необхідна наявність таких різних заходів, як догляд, положення про опіку і нагляд, консультативні послуги, призначення випробного строку виховання, програми навчання і професійної підготовки, та інших форм догляду, що замінюють догляд в установах, з метою забезпечення такого поводження з дитиною, яке забезпечувало б її добробут і відповідало її становищу та характеру злочину.

Стаття 41

Жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися:

а) в законі Держави-учасниці, або

b) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави.

Частина II

Стаття 42

Держави-учасниці зобов'язані, використовуючи належні та дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей.

Стаття 43

1. 3 метою розгляду прогресу, досягнутого Державами-учасницями щодо виконання зобов'язань, взятих згідно з цією Конвенцією, засновується Комітет по правах дитини, який здійснює функції, передбачені нижче.

2. Комітет складається з вісімнадцяти експертів, що відзначаються високими моральними якостями та визнаною компетентністю в галузі, охоплюваній цією Конвенцією. Членів Комітету обирають Держави-учасниці з числа своїх громадян, вони виступають в особистій якості, при цьому приділяється увага справедливому географічному розподілу, а також головним правовим системам.

3. Членів Комітету обирають таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих Державами-учасницями. Кожна Держава-учасниця може висувати одну особу з числа своїх громадян.

4. Первісні вибори в Комітет проводяться не пізніше ніж через шість місяців з дня набуття чинності цією Конвенцією, а надалі - раз на два роки. Принаймні за чотири місяці до дня кожних виборів Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй звертається до Держав-учасниць з листом, пропонуючи їм подати свої кандидатури протягом двох місяців. Потім Генеральний секретар складає в алфавітному порядку список всіх висунутих таким чином осіб із зазначенням Держав-учасниць, які висунули цих осіб, та представляє цей список Державам-учасницям цієї Конвенції.

5. Вибори проводяться на нарадах Держав-учасниць, які скликає Генеральний секретар у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. На нарадах, де дві третини Держав-учасниць складають кворум, обраними до складу Комітету є ті кандидати, які дістали найбільшу кількість голосів і абсолютну більшість голосів представників Держав-учасниць, що присутні та беруть участь у голосуванні.

6. Члени Комітету обираються на чотирирічний строк. Вони мають право бути переобраними у випадку повторного висунення їх кандидатур. Строк повноважень п'яти членів, обраних на перших виборах, минає в кінці дворічного періоду; негайно після перших виборів імена цих п'яти членів визначаються голови наради шляхом жеребкування.

7. У випадку смерті або відставки якого-небудь члена Комітету або якщо він чи вона з якоїсь іншої причини не може більше виконувати обов'язки члена Комітету, Держава-учасниця, що висунула даного члена Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, за умови схвалення Комітетом.

8. Комітет встановлює власні правила процедури.

9. Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк.

10. Сесії Комітету, як правило, проводяться в центральних установах Організації Об'єднаних Націй або в будь-якому іншому відповідному місці, визначеному Комітетом. Комітет, як правило, проводить сесії щорічно. Тривалість сесії Комітету визначається і при необхідності переглядається на нарадах Держав-учасниць цієї Конвенції за умови схвалення Генеральною Асамблеєю.

11. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надає необхідні персонал і матеріальні засоби для ефективного здійснення Комітетом своїх функцій відповідно до цією Конвенції.

12. Члени Комітету, заснованого відповідно до цієї Конвенції, одержують схвалювану Генеральною Асамблеєю винагороду з коштів Організації Об'єднаних Націй в порядку та на умовах, встановлених Генеральною Асамблеєю.

__________
Згідно зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від
21 грудня 1995 року та ратифікованими Законом України "Про прийняття зміни до Конвенції про права дитини" від 3 квітня 2003 року № 717-IV.

Стаття 44

1. Держави-учасниці зобов'язані подавати Комітету через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:

а) протягом двох років після набуття чинності цією Конвенцією для відповідної Держави-учасниці;

b) надалі - кожні п'ять років.

2. У доповідях, які подаються відповідно до цієї статті, зазначаються фактори і труднощі, якщо такі є, що впливають на ступінь виконання зобов'язань за цією Конвенцією. Доповіді містять також достатню інформацію, з тим щоб забезпечити Комітету повне розуміння дії Конвенції у даній країні.

3. Державі-учасниці, яка подала Комітету всебічну первинну інформацію, немає необхідності повторювати у наступних доповідях, що подаються відповідно до пункту 1 підпункту b цієї статті, раніше викладену основну інформацію.

4. Комітет може запитувати у Держав-учасниць додаткову інформацію, що стосується здійснення цієї Конвенції.

5. Доповіді про діяльність Комітету раз на два роки представляються Генеральній Асамблеї через Економічну та Соціальну Раду.

6. Держави-учасниці забезпечують широку гласність своїм доповідям у власних країнах.

Стаття 45

3 метою сприяння ефективному здійсненню Конвенції та заохочення міжнародного співробітництва в галузі, охоплюваній цією Конвенцією:

а) спеціалізовані установи, Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй та інші органи Організації Об'єднаних Націй мають право бути представленими при розгляді питань про здійснення таких положень цієї Конвенції, які входять до сфери їх повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об'єднаних Націй та іншим компетентним органам, якщо він вважає це за доцільне, подавати висновки експертів щодо здійснення Конвенції у тих галузях, які входять до сфери їх відповідних повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об'єднаних Націй та іншим органам Організації Об'єднаних Націй подавати доповіді про здійснення Конвенції у галузях, що входять до сфери їх діяльності;

b) Комітет направляє, якщо він вважає за доцільне, до спеціалізованих установ, Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних органів будь-які доповіді Держав-учасниць, в яких вміщені прохання про технічну консультацію чи допомогу або йдеться про потреби в цьому, зазначені зауваження та пропозиції Комітету, якщо такі є, щодо таких прохань чи зауважень;

с) Комітет може рекомендувати Генеральній Асамблеї запропонувати Генеральному секретарю провести від її імені дослідження з питань, що стосуються прав дитини;

d) Комітет може вносити пропозиції і рекомендації загального характеру, засновані на інформації, одержаній відповідно до статей 44 і 45 цієї Конвенції. Такі пропозиції і рекомендації загального характеру направляються будь-якій зацікавленій Державі-учасниці і повідомляються Генеральній Асамблеї поряд із зауваженнями Держав-учасниць, якщо такі є.

Частина III

Стаття 46

Ця Конвенція відкрита для підписання її всіма державами.

Стаття 47

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 48

Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї будь-якої держави. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 49

1. Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після дати здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі такою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 50

1. Будь-яка Держава-учасниця може запропонувати поправку і подати її Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Генеральний секретар потім направляє запропоновану поправку Державам-учасницям з проханням повідомити його, чи висловлюються вони за скликання конференції Держав-учасниць з метою розгляду цих пропозицій і проведення по них голосування. Якщо протягом чотирьох місяців, починаючи з дати такого повідомлення, принаймні третина Держав-учасниць висловиться за таку конференцію, Генеральний секретар скликає цю конференцію під егідою Організації Об'єднаних Націй. Будь-яка поправка, прийнята більшістю Держав-учасниць, які присутні та голосують на цій конференції, подається Генеральній Асамблеї на її затвердження.

2. Поправка, прийнята згідно з пунктом 1 цієї статті, набуває чинності після затвердження її Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй та прийняття її більшістю у дві третини Держав-учасниць.

3. Коли поправка набуває чинності, вона стає обов'язковою для тих Держав-учасниць, які її прийняли, а для інших Держав-учасниць залишаються обов'язковими положення цієї Конвенції і будь-які попередні поправки, які вони прийняли.

Стаття 51

1. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй отримує та розсилає всім державам текст застережень, зроблених державами у момент ратифікації або приєднання.

2. Застереження, не сумісні з цілями і завданнями цієї Конвенції, не допускаються.

3. Застереження можуть бути зняті у будь-який час шляхом відповідного повідомлення, направленого Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, який потім повідомляє про це всі держави. Таке повідомлення набуває чинності з дня отримання його Генеральним секретарем.

Стаття 52

Будь-яка Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення Генерального секретаря Організації Об'єднаних Надій. Денонсація набуває чинності через рік після отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 53

Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй є депозитарієм цієї Конвенції.

Стаття 54

Оригінал цієї Конвенції, арабський, китайський, англійський, французький, російський та іспанський тексти якої є рівноавтентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

На посвідчення чого повноважні представники, що підписалися нижче, належним чином уповноважені на те своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію