Міжнародний день людей з інвалідністю відзначається 3 грудня. Цей день був проголошений у 1992 році Генеральною Асамблеєю ООН. Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VI нашою державою  було ратифіковано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї.

  Найперше, що варто пам'ятати  — принцип “людина передусім”.

 Що він означає?

У звертанні, написанні, спілкуванні першим має бути слово “людина”. Наприклад:

- “людина з інвалідністю” (а не "інвалід")

- “дитина з синдромом Дауна” (а не "даун")

- “людина з аутизмом” (а не "аутист")

- “дитина, що пересувається у кріслі колісному” (а не "колясочник").

А краще звертатись просто на ім`я.

Крім того, принцип “людина перед усім” підкреслює, що інвалідність не визначає людину. Бо, перш за все — перед вами не діагноз, а людина зі всім її різноманіттям інтересів, вподобань, власним характером.

“Людина з особливими потребами”, “людина з обмеженими можливостями” донедавна вважалися прийнятними іменуваннями, тому ці терміни ще досить часто зустрічаються у комунікаціях. Проте, наше розуміння інвалідності, як її відображення його у мові — змінюються, прогресує, тому краще відмовитися від цих слів.

Дитина – чистий лист, тому почніть із себе

У дитинстві немає стереотипів, а формування світогляду дитини неабияк залежить від толерантності батьків. Якщо ви відчуваєте страх і розгубленість, коли бачите людину з інвалідністю, дитина відчуватиме те саме. Навіть гірше, коли ви засуджуєте й некоректно обговорюєте певні порушення здоров‘я у людей, дитина вважатиме це нормою та буде повторювати.

Допоможіть дізнатися більше про людей з інвалідністю

У форматі гри дитині простіше сприймати інформацію та пізнавати різні теми. Сьогодні є безліч мультфільмів і дитячих книжок на тему інвалідності. Обговоріть їх із дитиною після перегляду чи прочитання, відповідайте на запитання, якщо вони з’являться. Також є ляльки Барбі з протезом, конструктори Lego з пандусом і кріслом колісним.

Не заважайте, якщо дитина прагне подружитись із дитиною з інвалідністю

Пояснюйте, що діти з порушеннями здоров’я можуть інколи поводити себе незвично для інших, але вони теж люблять ігри, тому з ними можна весело проводити час і спілкуватись.

Розмовляйте відверто та не провокуйте співчуття до людей з інвалідністю

Інвалідність стереотипно асоціюють зі смутком і жалістю. Але люди з інвалідністю не хочуть співчуття, вони прагнуть поваги, нормального сприйняття суспільством і доступного простору для активного життя.

Не варто використовувати слова «страждає», «хворіє», «жертва», коли ви розповідаєте про порушення здоров’я в людей. Говоріть про позитив, розкажіть дитині про те, що протези, крісло колісне, милиці допомагають людям пересуватись і жити активно. А діти з певними порушеннями здоров’я теж мають друзів, іграшки та цікаві хобі.

Не заважайте ставити запитання

Дитина може побачити протез і запитати: «А що в дядька чи тітки з ногою?», батьки в таких випадках часто кажуть: «Тихо, не став такі запитання».

Але зазвичай люди з протезами або люди, які пересуваються на кріслі колісному, відкриті до того, щоб розповісти про себе. Тому не варто заважати дитині цікавитися й дізнаватись більше. Наприклад, моїй дочці пʼять років. Коли вона побачила фото ветерана з протезом ноги, була дуже вражена, тому просила мене знайти відео, на якому можна побачити, як бігають люди з протезами.

Розберіться з термінологією та навчіть дитину

Коректна термінологія дорослого завжди буде гарним прикладом для наслідування дитиною. Уникайте слів «інвалід», «каліка», «даун» і ніколи не використовуйте їх не лише для опису людей з інвалідністю, а й у розмовній мові як образу.

Як позбутися евфемізмів:

• «люди дощу» замініть на «люди з розладом аутистичного спектра»;
• «сонячні люди» – на «люди із синдромом Дауна»;
•  «особливі люди» – на «люди з інвалідністю».

Навчайте дітей бачити спочатку людину, а вже потім її травму чи порушення здоров’я. Інколи вони можуть помилятись і просто забути, які слова правильно використовувати. Не варто їх сварити, краще доброзичливо нагадайте та поясніть, чому це важливо.

Турбота про ментальне здоров’я має бути такою ж невід’ємною частиною нашого життя, як і піклування про наш фізичний стан. Адже щоб почуватися добре, потрібно не лише перебувати в гармонії із собою та навколишнім світом, а, насамперед, потурбуватися про свої внутрішні відчуття.

В умовах війни понад 90% українців мають хоча б один із симптомів тривожних розладів, але 31% не вважають свої ментальні проблеми вагомими для звернення по допомогу і важливими для інших.

Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?», створена за ініціативою першої леді Олени Зеленської, має на меті допомогти українцям усвідомити і визнати власний психічний стан.

Дізнатися більше, як виявити стрес у себе чи близьких, як підтримати, контролювати і допомогти собі та іншим людям, можна за посиланням http://howareu.com.

 Живучи у сім`ї дитина засвоює неписані правила її функціонування: хто за що відповідає, до кого можна прийти за обіймами, а до кого – з проханням купити кота.

  Це відбувається природно та без особливих зусиль, оскільки сім`я – перше знайоме для дитини середовище.

  Інша справа дитячий садок – перше місце соціалізації дитини. Це щось, де все чуже, немає улюблених домашніх запахів та іграшок. Але найголовніше – поруч нема батьків. Через все це дитина почувається тривожно та напружено.

  Щоб полегшити адаптацію сина або доньки до садка, скористайтеся наступними підказками.

Підготуйте "пакунок підтримки"

Це може бути малюнок вашої сім`ї, який ви нещодавно створили разом чи м’яке серце, де вкладене спільне фото. Нехай дитина має цю річ з собою – у наплічнику чи куртці.

Поясніть: "пакунок підтримки" нагадує, що ви думаєте про дитину та її любите. Символічні речі допомагають дітям знайти емоційну опору та нагадують про хороше.

Так дитина йде в садок з наочним відбитком сім`ї, а отже – з ресурсами та силами адаптуватися до нових людей та режиму дня.

Посильте відчуття вашої присутності

  Без присутності мами малюки починають хвилюватися, плакати та капризувати. Частина дітей замикається, не хоче підходити до виховательок та інших дітей.

  Аби цього не трапилося, допоможіть дитині зрозуміти: те, що вона ходить в садок, а не проводить цілий день з вами, не означає, що ви любите її менше.

  Є гарний спосіб укріплення стосунків між батьками та дітьми – "питання на добрий сон". Для цього кожного вечора, коли вкладаєте дитину спати, запитуйте одну річ, а тоді разом обговорюйте відповідь. Це не забирає багато часу: 3-10 хвилин, а дитина засинає знаючи, що  значимий дорослий цінує та слухає її думки.

Питання можуть бути різні:

• Який твій улюблений персонаж з мультиків та чим він тобі подобається?
• Давай вигадаємо нашу традицію для походів в садок: який смішний жест ми будемо показувати, коли я йтиму на роботу, а за тобою прийде вихователька? Цей жест означатиме, що я цілий день думатиму про тебе, поки ти в садку.
• Що би ти хотів попросити у доброго чарівника?
• Якби ти зустріла Вінні-Пуха/Смурфика/Свинку Пепу, то як би ти хотіла провести з ними день?
• Як думаєш, які мрії людей найчастіше виконують феї?

  Керуючись зацікавленнями вашої дитини та її настроєм, модифікуйте запитання, вигадуйте нові. 

Улюблена іграшка теж іде у садок

  Є діти, яким дуже важливо мати з собою улюбленого м’якого зайця чи книжку.

Якщо дитина просить вас взяти з дому в садок одну-дві речі, то не означає, що вона вимагає зайвого чи капризує. Це дозволяє їй почуватися захищено та в безпеці.

  Саме з відчуттям безпеки діти здатні швидше розпочати адаптацію в садку.

Допомагайте дитині побачити нове

  Намагайтеся не обмежуватися закритими питаннями: "А тобі подобається їжа? Ти не хотіла спати у тиху годину, тому ти засмутилася?", а звертайте увагу на цікаві деталі.

Важливо підказувати дитині, що в її життя принесло відвідування садка.

  Наприклад, вона познайомилася з дітьми, послухала нові казки, які читала вихователька, дізналася, що в хлопчик з групи має зеленого папугу.

  А може, знайшла Катю та Олеся, які теж мріють стати поліцейськими і тепер вона має кого покликати на День народження?

  Діти такого віку ще не можуть зауважити причинно-наслідкових зв’язків, тому допомагати побачити позитивні зміни, залишається вам.

Скористайтеся казками

  Діти чутливі до казок та історій, бо вони є доступними для розуміння, а персонажі опиняються в знаних їм проблемах чи труднощах.

  Через казку дитина засвоює, як можна поводитися та вивчає нові для неї способи взаємодії з іншими.

  Ви можете розповісти про малу сову, яка була дуже налякана. Вона дізналася, що скоро йде в садок, а не знала, що воно таке "садок". Тоді її мама розповіла, з ким вона зустрінеться там та як виглядає типовий день в садку. Так сова перестала боятися, а захотіла його відвідувати.  

  Або про маленького гнома, який не міг знайти друзів в садку. Він скаржився мамі, бо не знав, чому ніхто не хоче з ним заговорити. Мама розказала гному дві таємниці: інші діти теж можуть боятися познайомитися першими. Мама порадила пригостити їх усіх яблуками, щоб розпочати нову дружбу.

Для того, щоб дитина адаптувалась в новому середовищі потрібен час. Наберіться терпіння і ви неодмінно побачите позитивний результат!

Доброго ранку, носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка, доброго ранку шийка, доброго ранку плечики і т.д. — торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу.

Поцілунки.

 Квадратный, трикутний, овальний — цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму. Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга "якого кольору поцілунок»). Наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним в т.д.

Люлечка.

Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися

Обійманці.

Обійми мене, сильніше, ніж я.

Кенгуру.

Дитина сідає животик к нашому животику і міцно обіймає. Призначити дитину головною по рахунку обіймів.

Килимок.

Простукати себе, все тіло, мов килимок.

Торкатися один одного "різними доторками" — як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком.

Сніговик.

"Ліпимо" із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м'язи, наче він змерз. А потім "гріємо сонечком" — а зараз вийшло сонечко в сніговик тане. І дитина розслабляється.

Очищення.

Сонечко чи вода проходить (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу — і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає.

Малювати на животику, спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.

Будиночок. Ти Будиночок — це у тебе підлога (ніжки), стіни (проходимо по всьому тілу доторками), криша — голівка. Ти в будиночку. (Можна покласти руку на серце).

Квітка чи дерево.

Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися стоп — (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя і міцно тримає тебе.). Торкнутися боків (У тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зламається. Він витримає всі вітри та урагани). Торкнутися голівки — (а це твоя крона — красива, ніжна, соковита, сильна). Ти — дерево Життя.

Робимо масаж

Рейки, рейки, шпали, шпали...

Їхав поїзд із Полтави.

Ось віконце відчинилось —

Горошинки покотились.

Йшли курчата, ціпу-ціпу,

Дзьобали собі на втіху.

А за ними гусенята

Теж пощипують завзято.

Далі йшла сім'я слонів,

Тупали, аж гай шумів.

От директор-молодець

Стіл поставив і стілець

Та друкує на машинці

Лист малесенькій дитинці:

«Люба доню! Рідна пташко!

Висилаю жовту чашку,

В неї сонячні бочки

І на денці — крапочки».

Від нашої "тілесності" зараз буде залежати, як ми впораємося із емоційним навантаженням, травмуванням.

Якщо дитина в стресі, торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом.

Наші доторки — не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають.

Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів — ця гра для неї найтерапевтична.

За матеріалами С. Ройз

Що ми зазвичай розуміємо під насильством? 

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.  

Виявляється, насильство – це: 

• Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень; 

• Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»; 

• Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось; 

• Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру); 

• Ламання та знищення особистих речей; 

• Використання брутальних слів, лайка; 

• Приниження, ображання, постійне підкреслення недоліків; 

• Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження; 

• Звинувачення у всіх проблемах; 

• Критикування думок, почуттів, дій; 

• Поводження із ним/нею як із прислугою; 

• Ігнорування. 

Насильством щодо дітей слід вважати:

• Нехтування дитиною; 

• Нехтування обов’язків стосовно дитини; 

• Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери; 

• Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою; 

• Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу; 

• Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це; 

• Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність. 

 Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами. 

Чи знаєте Ви, що: 

• Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться. 

• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство. 

Будь-яке домашнє насильство, незалежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину! 

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

• Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати. 

• Діти відчувають сум. 

• Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї. 

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей? 

Вони можуть: 

• Реагувати надто агресивно; 

• Не визнавати авторитетів; 

• Бути пасивними чи пригніченими; 

• Мати вигляд заляканих; 

• Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо. 

Пам’ятайте! 

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя. 

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством? 

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють: 

• Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей. 

• Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого. 

• Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей. 

• Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. 

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. 

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало. 

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї 

• Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль. 

• Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки. 

• Іноді діти вважають себе винними в тому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

• Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога. 

    На запитання дорослого „Чим ти більш за все любиш займатися?” переважна більшість дошкільників відповідають – „грати” та за найменшої можливості віддаються своїй улюбленій справі. Відверті дитячі відповіді ще раз підтверджують доведений науковцями факт того, що сюжетнорольова гра в дошкільному віці є найбажанішим дитячим заняттям, а відтак найкраще від усіх вмотивованою (власне дитиною, а не дорослим) діяльністю, у якій задовольняється потреба малюка наслідувати дорослого, бути як він.

    Самодіяльний характер сюжетно-рольової гри сприяє виробленню у дітей навичок ініціативних самостійних дій.

    Сюжетно-рольова гра виникає виключно за ініціативою дітей, які самостійно (без участі дорослого) створюють ігровий задум, відтворюють сюжет гри, визначають та розподіляють між собою ролі, підбирають потрібні іграшки і виготовляють необхідні атрибути до гри, спілкуються з однолітками, наповнюють зміст, окреслюють та дотримуються правил, а також контролюють їх виконання співучасниками гри. Коли дитина включається у гру, вона подумки переміщується з видимої реальної ситуації в уявну. Гра скрізь складається з таких ситуацій, які вимагають від дитини діяти не безпосередньо, а відповідно до ігрового правила і вона поступово вчиться підпорядковуватися цим вимогам.

    Саме у творчій грі дитина вперше виявляє ознаки цілеспрямованої поведінки: ініціює гру, висловлює своє бажання і відповідним словом визначає мету дій («Я готую їсти; буду будувати хатинку для зайчика; я водій, а ти їдеш зі мною»), деякий час дотримується обраної теми гри, відтворюючи пов'язані з нею різноманітні ігрові дії.

  Для того, щоб дитина почала самостійно грати, її необхідно навчити це робити. Вирішальна роль у розширенні ігрового досвіду малюка належить дорослому. Безпосереднє втручання дорослого у сюжетно-рольову гру є неприпустимим, оскільки в такому разі воно порушує її самодіяльний характер і перетворює на регламентовану діяльність.

  Щоб ігри дітей були тривалими і змістовними, дорослим необхідно, в першу чергу, збагачувати їхній досвід новими знаннями і враженнями про світ, що їх оточує. Розповідати про касира в магазині, провізора в аптеці, будівельників, вихователів, продавців, квіткарів. Про зоопарк та супермаркет, про будівельний майданчик та дитячий садочок, щоб у малечі був достатній багаж вражень та знань для виникнення бажання відтворити цей досвід у грі.

  Сюжетно-рольова гра як створює оптимальні умови для особистісного зростання маляти. Самодіяльний характер гри, високий рівень вмотивованості діяльності бажанням дитини грати, дії в уявній ситуації сюжетно-рольової гри, взаємодія співучасників гри сприяють оволодінню дошкільником здатністю управляти своєю поведінкою.

  У сюжетно-рольових іграх дітей беруть початок такі якості особистості як цілеспрямованість, самостійність, наполегливість, що визначають здатність свідомо управляти своєю поведінкою як у грі так в інших видах діяльності.